Про свободу від Свєбоди
Що сьогодні євроінтеграція? Своєрідний краш-тест для європейських держав. Ти або з ЄС, або проти нього, але оскільки Європа – досить замкнена система, то варто було б влізти в його обійми, інакше – вилітаєш в кювет… У нашому випадку – в Митний Союз. Чи є в України дверцята до європейської свободи? Поляки кажуть: є! І треба їх якнайшвидше відчиняти…
А ключик (майже золотий) у руках медіа, приватного підприємництва та банківської системи.
Принаймні так вважає Павєл Свєбода, президент Центру європейської стратегії demosEUROPA, який приїжджав в Україну поради давати в межах зустрічі «Майбутнє Європи і український євроінтеграційний контекст».
Польща пройшла рer aspera ad astra і хоч Сонця ще не досягла, але не шкодує, мовляв, крила боїться обпалити. Їй вистачає дрібненьких зірочок, що всипали країну після вступу в ЄС, який став для неї своєрідною Каліопою, що надихала творити свою історію таким чином, щоб митці пера не ламали голову над сюжетами для польського епосу. Тобто творити ту історію, про яку не соромно буде розповісти, де не буде папєрєдніков, а тільки – творці й наступники, які продовжуватимуть справу своїх батьків – розбудову власної держави.
За словами пана Свєбоди, Польща самопідготувалася до Європи. У певний момент стало зрозуміло, що далі так не можна. Треба по-іншому. Ноги держави вгрузають в болото, з якого все важче видряпатися на сушу. Тоді й було вирішено висушити липкий бруд, викласти бруківку та асфальт, перевзутися і повернути голову в бік Брюсселю. Почалися роки майже військової самопідготовки: суворий регламент, самовіддача і праця, праця, праця…
Спочатку Польща намалювала ескіз, зробила перші кроки, а потім добре навела контури. Так і з’явилися три основних державних пріоритети: банківська система, індивідуальна ініціативна та медіа. Тобто взялися лікувати фінанси і розбудовувати економіку, а паралельно – лікувалася історична пам'ять, готувалася ідея і вкладалася в голову кожному громадянину. Цим і займалися ЗМІ. Саме на них держава зробила ставку. І не помилилася.
Журналістика в Польщі не була віслюком, тим паче – буридановим. Влада дала їй змогу усвідомити себе владою. Не меншою, ніж Сенат чи Сейм.
«Лібералізація бізнесу та співпраця з медіа – це наш досвід», – зауважив Павєл Свєбода. Трансформація Польщі привела її до ЄС, а згодом і до того, що країна перегнала Угорщину у своєму розвитку. Для Польщі це результат. Тоді, після Другої світової, вона довго залишалася позаду… Тепер – попереду і продовжує йти далі. Це радить й Україні.
Іти далі для нас – означає вступити до ЄС. Це крок. Це перехід на інший рівень. І зараз час, який треба не розтринькати. Або зараз, або… через років десять. ЄС готується переглянути свою політику, після чого зростуть вимоги до майбутніх країн-членів Союзу і те, що двері в Європу зламаються і не зможуть відчинитися є всі шанси. Павєл Свєбода каже: «Двері не зачиняться, але Україна змарнує багато часу. Якщо угода виявиться відкладеною на кілька років, то стосовно неї треба буде знову вести переговори. Законодавство ЄС не стоїть на місці, у нас є амбіційний проект завершення програми побудови єдиного ринку, все це означатиме необхідність повторної оцінки Угоди з Україною і, можливо, її доповнення…».
Україна лякає Європу Помийним Союзом), обнадійливою альтернативою з Росією. Але Європа думає інакше. Свєбода без особливих гальм каже, що РФ в глобальному аспекті – це ніщо для Європи. Єдине, що стримувало, – газ. Тепер з’явися Катар зі своїм паливом. Мабуть, скоро можна буде по-ТІМАТІвськи заспівати: «Ты кто такой? Давай, до свидания».
Український шпагат більше не діє. Європа наступає. Розтяжка в нас не така вже й добра, а тому є шанс, що нога зламається, і доведеться кульгати в антиєвропейський бік, а тому треба змін, які Україна може собі забезпечити.
«Для того, щоб змінилося ваше життя, – каже пан Свєбода, – треба, щоб щось змінилося в мисленні вашого президента, вашому мисленні і в мисленні ваших медіа. Останнім треба свобода. Багато свободи… А ще потрібні репрезентанти від України на міжнародній арені. Він у вас поки один – Григорій Немиря (сміється), а треба більше. Ви дожилися до того, що ЄС про ваші проблеми розповідає пан Комаровський, а ви продовжуєте мовчати…». Журналістам з ім’ям треба порушити мовчання ягнят. Треба говорити не в кулак, а в європейський рупор. «У нас є проблеми і ми хочемо їх розв’язувати!», – так має звучати наш голос. А щодо свободи… Зрештою, її медіа можуть отримати й самі. Спочатку форма протесту. Згодом справа перейде до діалогу з Банковою, а далі, може, й воля народиться. Звісно, що воля в межах. Межах власної держави. Говорити треба, але не все, а тільки те, що сприятиме розвитку твоєї країни і громадян цієї країни.
Де треба, змовчи, де треба – скажи, але не кричи, крик – ознака страху, а ЗМІ страх не личить.
Ірина Костюк